Запалення пазух носа (синусит) – часте ускладнення застуди, пов’язане з анатомічними особливостями носових ходів. Через середню носову раковину порожнина носа сполучається з придатковими пазухами, що сприяє швидкому поширенню інфекції та запальних процесів. З усіх видів синуситів найчастіше трапляється гайморит – це запалення слизової оболонки стінок верхньощелепної (гайморової) пазухи, що може бути наслідком інфекції або проявом основного захворювання; як самостійний діагноз гайморит МКХ позначає кодом J32.0.
Клінічні прояви гаймориту різноманітні; перебіг і наслідки хвороби залежать від етіології та патогенезу, тому потрібна диференціальна діагностика. Існують різні підходи до класифікації гайморитів – за тривалістю перебігу (гострий і хронічний), локалізацією запалення (одно- і двобічний) і характером патологічних змін, що переважають (ексудативний і продуктивний). За ексудативного гаймориту утворюється велика кількість серозно-слизових і гнійних виділень, за продуктивних форм переважають дистрофічні зміни:
При лікуванні гайморитів інфекційного походження важливо враховувати шляхи занесення інфекції з носоглотки у верхньощелепні пазухи. У дорослих переважає риногенний шлях (мікроби проникають із носової порожнини), у дітей – гематогенний (інфекція поширюється через кров); рідше трапляються травматичні та одонтогенні гайморити.
За гнійного гаймориту верхньощелепні пазухи заповнені гнійно-слизистим ексудатом, що містить велику кількість мікроорганізмів і тіла загиблих лейкоцитів. Виділення з носа стають в’язкими й тягучими, набувають жовто-зеленого забарвлення й утворюють кірки, за великого об’єму гною з’являється смердючий запах із рота й носа, відчувається неприємний посмак.
Катаральний гайморит – це початкова стадія запалення, яка характеризується появою асептичного серозно-слизового ексудату і потовщенням судинних сплетінь. Хронічний катаральний гайморит розвивається на тлі алергії, гіпертрофічного й атрофічного риніту; розвитку хвороби сприяють травми, анатомічні аномалії носової перегородки та носових раковин.
За одонтогенного гаймориту джерелом інфекції виступають верхні корінні зуби, уражені карієсом; фактором, що сприяє цьому, вважається проростання коренів зубів у гайморові пазухи. У деяких випадках захворювання провокує ятрогенний вплив – грубі дії стоматологів, недостатня антисептична обробка інструментів і потрапляння пломбувального матеріалу в кореневі канали.
У разі ураження обох верхньощелепних пазух діагностують двосторонній гайморит, що потребує тривалішого й ґрунтовнішого лікування, ніж односторонній. Найчастіше зустрічається двостороннє катаральне запалення; без лікування захворювання з високою ймовірністю перейде в хронічну форму і спричинить ускладнення.
Гострий гайморит розвивається як ускладнення ГРВІ та характеризується яскравими клінічними проявами зі швидким наростанням симптомів катарального запалення. Особливо схильні до захворювання діти молодшого віку через вузькі носові ходи та невеликий об’єм синусів.
Якщо запальний процес триває понад 90 днів, діагностується хронічна форма гаймориту зі згладженою симптоматикою і розмитою клінічною картиною. Хворого турбує постійна закладеність носа, дискомфорт у навколоносових ділянках і мокрий кашель; іноді хронічний гайморит протікає безсимптомно або проявляється загальним нездужанням.
Алергічний гайморит – це ускладнення алергічного риніту з інфільтрацією слизових оболонок верхньощелепних пазух сенсибілізованими лейкоцитами. Періодичні загострення зумовлені контактом з алергенами – при припиненні надходження антигену в організм настає ремісія.
Гайморит – одне з найчастіших ускладнень ГРВІ та хронічних інфекцій носоглотки на тлі пригніченого імунітету, переохолодження і патологічних змін носових ходів. Збудниками захворювання найчастіше виявляються віруси, стрептококи, стафілококи та гемофільна паличка, рідше – мікоплазми та хламідії, у людей з ослабленим імунітетом гайморит може бути викликаний активізацією сапрофітної та грибкової мікрофлори.
До числа ЛОР-захворювань, пов’язаних з гайморитом, відносять гострий і хронічний нежить будь-якої етіології, хронічні фарингіти і тонзиліти, поліпи і аденоїди. У маленьких дітей джерелом інфекції нерідко виявляється чужорідне тіло; якщо малюк засунув щось у ніс, не намагайтеся витягти предмет самостійно і відразу звертайтеся до дитячого отоларинголога.
Нехтування регулярними візитами до стоматолога призводить до одонтогенного гаймориту; у рідкісних випадках запалення в гайморовій пазусі розвивається після невдалої операції на альвеолярному відростку верхньої щелепи та в разі порушень техніки стоматологічних маніпуляцій. Переходу захворювання в хронічну форму сприяє пригнічення природних захисних механізмів, яке провокують внутрішні та зовнішні чинники:
Основні симптоми гаймориту схожі з проявами нежитю: утруднене дихання, виділення з носа, притуплення нюху, гугнявий голос. За гострого гаймориту ознаки хвороби проявляються найінтенсивніше і поєднуються із загальними ознаками інфекції верхніх дихальних шляхів, за хронічної форми клінічна картина стерта.
За великих об’ємів ексудату з’являється відчуття тяжкості та дискомфорту в середній частині обличчя; під час рухів голови, підйому повік і натискання на підочноямкову зону болісні відчуття посилюються, у положенні лежачи – слабшають; тому багато пацієнтів відчувають полегшення зранку після сну та посилення симптомів надвечір.
Гострий гайморит на тлі застуди протікає з помірною лихоманкою і ознаками інтоксикації, такими як слабкість, зниження апетиту, ломота в м’язах і суглобах. Набряклість слизових оболонок, що наростає, і скупчення великих об’ємів ексудату в гайморових пазухах спричиняють сильні болі, що розпирають, у ділянці вилиць і кореня носа, які охоплюють ділянку чола, скроні, очних ямок і ясен.
Переповнення верхньощелепних пазух супроводжується набряками носа і повік; у разі закупорки слізного каналу відмічається рясна сльозотеча і світлобоязнь. Залучення окістя в запальний процес і гнійне розплавлення кісткової тканини призводить до набряклості періорбітальної зони та щік з боку ураження; у разі порушеного відтоку ексудату виникають сильні головні болі гнітючого або розпираючого характеру.
За хронічного гаймориту підвищення температури, рясне відходження ексудату і болючість навколоносових зон спостерігаються тільки в період загострень, а іноді зовсім відсутні. Хворі скаржаться на стійкий нежить і постійну закладеність носа; стікання ексудату по задній стінці глотки провокує мокрий кашель, що посилюється ночами і заважає сну. Через часте подразнення шкіри в присінку носової порожнини з’являються тріщини, подразнення рогівки провокує хронічні кон’юнктивіти та кератити.
Недосипання та кисневе голодування мозку через порушення носового дихання призводить до сонливості та зниження розумової працездатності. Пацієнтів турбує порушення пам’яті та обсягу уваги, складнощі з концентрацією, швидка стомлюваність і дратівливість.
Хронічний безсимптомний гайморит розвивається переважно в дорослих пацієнтів; єдиними проявами захворювання залишаються слабкість і швидка стомлюваність. Гайморит без підвищення температури зумовлений зниженням реактивності та схильний до ускладненого перебігу; у групі ризику – люди похилого віку й ослаблені пацієнти, які страждають на системні захворювання. У разі розплавлення носової перегородки і кісток лицьового скелета на тлі травматичного або одонтогенного гаймориту запальний процес у гайморових пазухах не призводить до нежитю і закладеності носа.
За появи ознак гаймориту одразу звертайтеся до лікаря і відкривайте лікарняний; некоректне лікування в поєднанні зі звичкою переносити хвороби “на ногах” підвищує ризик ускладнень і хронізації процесу. За хронічного гаймориту уникайте переохолодження та застуд; під час ремісії вживайте заходів для підвищення опірності інфекціям:
За схильності до алергії зведіть до мінімуму контакт з алергенами та сенсибілізуючими агентами, уникайте речовин з різким запахом і їжі з надлишком ароматизаторів, консервантів та інших технологічних добавок. Якщо в сім’ї є алергік, проводьте вологе прибирання 2-3 рази на тиждень; також доведеться обмежити застосування засобів побутової хімії або використовувати спеціальні гіпоалергенні склади.
Якщо ви не хочете, щоб гострий гайморит переріс у хронічний і додав клопоту з ускладненнями, не займайтеся самолікуванням і залишайтеся вдома. Не слід приймати медикаменти без призначення лікаря; народні засоби допускається застосовувати на додаток до рекомендацій фахівця і під його контролем. У гострій фазі запалення теплолікування категорично протипоказане; зігрівальні процедури проводять після припинення ексудації та вирішення запального процесу.
Запалення гайморових пазух легко розпізнати за симптомами і даними анамнезу, однак для підбору ефективного лікування потрібна точна диференціальна діагностика гаймориту із застосуванням апаратних і лабораторних методик. Для виявлення ознак запалення проводять огляд носової порожнини і діафаноскопію – просвічування придаткових пазух. Визначити стадію та інтенсивність запалення можна за результатами розгорнутого клінічного аналізу крові; у разі алергічного гаймориту показано проведення алергопроб з метою виявлення алергену.
Наявність ексудату у верхньощелепних пазухах визначають методами рентгенографії та УЗД; для уточнення характеру патологічних змін призначають ендоскопічні дослідження верхніх дихальних шляхів. Ендоскопія може поєднуватися з відбором зразків тканин і виділень для гістологічних і мікробіологічних досліджень; у разі підозри на поліпи, кісти, гіперплазії та пухлини показано МРТ або КТ верхньощелепних пазух.
Успішне лікування гаймориту будується на поєднанні етіотропного, патогенетичного і симптоматичного підходів з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта. У разі катарального і гнійного гаймориту обов’язкова антимікробна терапія на основі результатів бакпосіву виділень з носа і тестів на чутливість до антибіотиків. За алергічного гаймориту призначають антигістамінні засоби, глюкокортикоїди, а радикальним розв’язанням питання стане десенсибілізуюча терапія.
Носову порожнину і верхньощелепні пазухи очищають від ексудату шляхом промивання розчинами антисептиків і протеолітичних ферментів. За підвищеної в’язкості виділень вдаються до пункції, балонної синусопластики та лазеротерапії; за поліпозного і некротичного гаймориту пазухи розкривають та встановлюють дренажі. Для досягнення стійкого ефекту за хронічного гаймориту потрібні адекватні заходи щодо усунення тригерів запальної реакції:
Для зниження температури використовують жарознижувальні та НПЗЗ, для зняття набряку слизових оболонок – судинозвужувальні засоби курсом не більше 5 днів. Для полегшення болю можна зробити масаж обличчя – починають із крил і кінчика носа, потім розминають ділянку носогубних складок, розтирають щоки та закінчують погладжуванням перенісся та зовнішніх куточків очей; тривалість процедури – не більш як 5 хвилин і не частіше ніж 5 разів на день.
У період одужання рекомендують зігрівальні фізіотерапевтичні процедури для активації місцевого обміну речовин і прискорення регенерації – УФО, УВЧ, солялюкс, ультрафонофорез, інгаляції, діатермія; як підтримуюче лікування за хронічного й алергійного гаймориту показана спелеотерапія.
Для попередження респіраторних інфекцій мало уникати переохолоджень і триматися трохи далі від скупчень людей у сезон застуд – потрібно зміцнювати імунітет і підтримувати неспецифічну стійкість організму. Якщо ви ведете здоровий спосіб життя, профілактика гаймориту не представляє складності – основні способи профілактики ГРЗ знайомі нам з дитинства:
Запалення гайморових пазух схильне захоплювати прилеглі ЛОР-органи та нижні дихальні шляхи; за гайморитом може виникнути отит, фарингіт, тонзиліт і ларингіт, у важких випадках – бронхіт і пневмонія. Хронічні вогнища інфекції в придаткових пазухах провокують ураження нирок і міокарда, зокрема ревмокардит, набуті вади серця.
Витончення кісткової тканини при гнійному гаймориті створює передумови для ураження очей і оболонок головного мозку. Руйнування орбітальної стінки призводить до утворення абсцесу або флегмони очної ямки; при розплавленні скроневої кістки розвивається менінгіт, формуються тромби кавернозних синусів і абсцеси мозку з ризиком сепсису.
Сам по собі гайморит не заразний, оскільки основна маса мікроорганізмів, що спричиняють запалення, належить до умовно-патогенної мікрофлори, яка є присутньою в організмі кожного з нас і активізується в разі ослаблення імунітету. Натомість ГРВІ, які призводять до гаймориту приблизно в кожного десятого пацієнта, в умовах мегаполіса поширюються надзвичайно швидко; якщо ви захворіли, намагайтеся не контактувати з людьми.
Повне одужання можливе, як за гострої, так і за хронічної форми гаймориту, в будь-якому віці, попри ускладнення і довгий список супутніх діагнозів – питання тільки в термінах і витратах. Головне – знайти кваліфікованого фахівця, підібрати індивідуальну схему терапії, набратися терпіння і дотримуватися рекомендацій.
Гостра фаза гаймориту протікає 2-4 тижні, після чого запальний процес дозволяється або приймає підгострий чи хронічний перебіг. Що краще функціонують місцеві захисні механізми, то швидше минає захворювання; правильно підібране лікування також прискорює одужання.
Ви наблизите одужання, якщо точно дотримуватиметеся вказівок лікаря і проведете вдома щонайменше два тижні, зосередившись на лікуванні. Під час хвороби вживайте легкозасвоювану їжу, багату на вітаміни А, С, D3 і групи В, приймайте препарати цинку і пийте більше теплих напоїв.
Первинний прийом ведуть терапевти, педіатри та сімейні лікарі, у разі хронічного й ускладненого гаймориту пацієнта направляють до отоларинголога. Якщо розглядається можливість хірургічного втручання, потрібна консультація хірурга; лікування алергічного гаймориту проводиться під наглядом алерголога-імунолога.
У клініці “Твій лікар у Вроцлаві” ви отримаєте кваліфіковану допомогу в разі гаймориту і зможете пройти всі обстеження у зручний для вас час, у найкоротші терміни та за прийнятною ціною. Високотехнологічне обладнання підвищує точність діагностики та медичних маніпуляцій, а уважний і тактовний персонал подбає про ваш комфорт і допоможе налаштуватися на швидке одужання.
© 2024 Медичний центр Вроцлав — «Твій лікар у Вроцлаві» | Політика Конфіденційності | Політика щодо файлів Cookie